2 роки тому не стало моєї мами, тато в селі залишився жити сам. Коли мама була, вони дуже добре з усім справлялися, хоча обом вже було за 70, а от коли її не стало, то тато зовсім змінився, нічого робити не хоче, навіть їсти собі зварити лінується, хоча все життя він був працьовитим чоловіком. А зараз не прибере сам, на місце нічого не ставить і, коли я приїжджаю в село в п’ятницю, то мені два вихідні дні тільки й те робити потрібно, що прибирати та готувати, але і в мене дитина мала, я втомлююся дуже.
Я живу в місті з синочком, рік тому розлучилася, але ще досі виплачую сама кредит за однокімнатну квартиру. Допомогти мені зовсім нікому, з ранку до вечора я на роботі, ввечері забираю сина зі школи і виконую з ним домашні завдання, готую вечерю, а коли син лягає спати, я готую на наступний день, мию, перу, прибираю. Загалом дуже втомлююся за день, а щовихідних потрібно їхати до тата, бо він останнім часом дуже змінився і й там вся робота на мені.
Відколи мами не стало, мені важко, адже в селі тепер вся робота, яку робила вона, на мені. Забрати тата мені нікуди, квартира маленька.
Я замислилася, навіть не знаю, що сказати на це. Тато зараз ніби й веселіший, мені рідше навідуватися до нього потрібно, адже там і зварено, і прибрано. Але ця жінка – чужа, по суті, людина і я не зовсім розумію її. Якщо їм разом добре, нехай собі спілкуються, але для чого одружуватися офіційно. Хата зараз оформлена на тата, і потім діти цієї жінки ще будуть претендувати на спадок, на хату моїх батьків.
А тато каже, Що Маланка принципово разом жити не хоче, лише хоче бути законною дружиною, іншого шлюбу не признає.
Я розумію, що тато має право на своє щастя, хоче створити сім’ю і не жити в самоті на старості років. Але я стільки всього чула в житті, що й не знаю, чи варто вірити зараз людям. Вихід і досі не знайшла, а запитати поради немає в кого.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.